Про Семена Мироновича Мельничука я чув ще в малолітньому віці, та ще на груповому знімку на фоні ще тодішньої, а пізніше спаленої німцями Свято – Дмитрівської церкви села Симонів його побачив. До слова цей фотознімок і зараз зберігається в Франівській Свято – Духівській церкві Київського Патріархату.
В приміщенні будинку поблизу церкви розміщалася «Просвіта», багата на книги бібліотека. Там за участю драмгуртка в якому були задіяні хористи церкви, а їх було біля шістдесяти осіб Сень був керівником драмгуртка. Розписував ролі вистав, оскільки мав хист до художнього малювання, виготовляв куліси – декорації для вистав. Малював навіть картини, про що свідчить його скромний записничок, якого люб’язно мені надав житель села Франівки Віталій Мельничук з його родини, внук його брата Софрона.
В ньому Сень розпочав свої записи 10 жовтня 1924 року. І ось там є запис, що в 1931 році він намалював портрети Тараса Шевченка і Івана Франка і віддав їх Володці (напевне Володимиру Макаровичу Садовнику). А потім намалював картину: лісок, річка і три берези. Мені гадається, що це був пейзаж біля берега річки Горинь біля Агатівського лісу. На жаль цих портретів і картин не вдалося віднайти.
Народився Семен Миронович 2 вересня 1901 року.
Характерним є те, що записничок ведеться переважно українською мовою. Є окремі записи і польською мовою.
Ось помітка в ньому за 1930 рік як загримувати молодих учасників драмгуртка, окремо, для старших.
За 1931 рік запис свідчить, що взимку був дуже хворий, весь запухлий. У весняну пору стало трішки краще із здоров’ям. Домалював образи в церкву.
19 квітня на загальних зборах знову обрали у «Просвіті» з оплатою по 14 злотих щомісячно.
З 1 травня розпочав пити гемоген і випив дві пляшки, що придало трішки сили.
Надіючись на допомогу з Гощанської гміни, а ще мати заробляла в дворі (в панському маєтку) по 10 злотих в місяць, вирішив купити хату за 130 злотих у Пилипа Чумака, що і здійснив 1 червня. Дав 46 злотих, а решту виплати «на рати» до свята Покрови (14 жовтня).
1931 року на сході села розподіляли землі. На моє прохання громада виділила 0,2 га землі, а затверджено було протоколом №7 від 7 липня цього року.
Весною 1932 року переселився у Франикову хату (сестри чоловік), оскільки мою хату розвернула весняна паводкова вода.
В записах за 1933 рік згадується про постановку вистав «Холодний яр» - на Великдень, а влітку – «Заколот».
В день престольного церковного свята Дмитрія (8 листопада) вистава «Пошивсь у дурні», а на Різдво - «Ясні зорі».
15 лютого 1934 року – вистава «Нахмурило», «Перші гулі».
21 січня 1934 року на виставі «Пошились у дурні», в селі Томахів, хоч і партачили, але мені було весело.
19 січня 1935 року був в ролі батька - п’єса «Степовий гість», автор п’єси Борис Грінченко.
8 січня 1937 року постановка п’єси «Чумаки», а 19 січня цього року в селі Франівка відбулася постановка п’єси «Сватання на Гончарівці».
Є також запис, що в кінці травня 1934 року отримав вивих ноги. Як відомо з того часу його звали Сенько Кривий (Напевно вивих ноги не було вправлено костоправом..)
Останній запис був у січні 1938 року: «Снилось військо. Командувач кинув на землю мітлу, бо це з хмари. Потім командувач говорив з ним, а військо пішло з великим гуркітом».
Можна гадати, що цей віщий сон був передвісником вступу совіцького війська в село 17 вересня 1939 року.
На цьому записи обриваються. В зв’язку з репресіями польських властей Семен Миронович вирішив взяти притулок в Радянській Україні і тому перейшов польсько – радянський кордон, але й там він не знайшов захисту. Прикордонники передали його в лабети ЧК, а ті запроторили його і в’язницю і про нього вже не було ніяких чуток. Напевно його порахували шпигуном і розстріляли.
Віталій Мельничук надіється, що архіви до яких він звернеться дадуть прояснення долі Сеня.
А ще у згаданого Віталія вдома зберігається невеличка пляшечка і в ній зусургучований тризубчик України.
22 квітня 2017 року
Євстахій Євдокимович Жовнір
Село Симонів
|