Дослідник історії с. Симонів Є. Жовнір

Я, Жовнір Євстахій Євдокимович народився 1жовтня1931 року в селі Симонів Гощанського району Рівненської області в сім’ї селянина – бідняка, який на той час мав одного гектара і 20 соток орної землі та 25 соток сіножаті в урочищі «Гати» за річкою, яку селяни звали «Ровець» з витокою і втокою води в річку Горинь, а зверху від «Ровця» знаходиться й зараз вулиця Підгайська, оскільки в кінці цієї вулиці в давнину ріс гайок з дубами і соснами.

Коли я підріс, то любив їздити з батьком підводою по сіно, яке він скошував там (у «Гатах») двічі на рік. А перевозити сіно приходилось через мілке місце «Ровця».

1 вересня1938 року розпочав вчитися в першому класі Симонівської початкової школи в якій крім української була в навчанні запроваджена й польська мова.

Закінчивши перший клас, навчання на короткий проміжок часу припинилося. 17 вересня 1939 року совіцькі війська окупували Західну Україну. І при новій владі в панському маєтку, де мешкав орендар землі пан Задемській, якого нова совіцька влада його і сім’ю виселила за Сибір, де сонце сходить, було обладнано перший клас школи, оскільки в стаціонарній школі не вистачало учнівських місць, і навіть вчилися тоді в школі у дві зміни. Ми – первачки стали вчитися знову у першому класі, оскільки закінчення першого класу при польській владі не визнавалося, а визнавалося як нульовий клас.

Другий, третій і четвертий класи закінчував у школі, де вчився у першому класі при польській владі. Правда при совіцькій владі в школах фізичне виховання учнів (биття лінійкою по руці і скручування учня за вухо) було відмінено. Другий раз навчання в першому класі я закінчив з Похвальною грамотою. Тоді нас навчала вчителька Фрейда Марківна.

У вересні 1943 року ще була окупація німцями, і тоді в школі села Франівка відкрили п’ятий клас, ось туди я ходив пішком 4 км. навчатись в цій школі, де провчився до 1 січня 1944 року.

В цьому ж році в школі села Франівка п’ятий клас прикрили. В січні 1944 року совіцькі війська відігнали німецьких військ за річку Горинь і далі.

В лютому 1944 року я почав ходити в п’ятий клас пішком 4 км. в Гощанську школу. В шостому класі цієї школи провчився до літніх канікул 1945 року, а далі вчитися не було можливості: чоботи розлізлися і в хромових маминих жіночих чоботях, які вона мені пропонувала, відмовився ходити в школу і став допомагати в господарських справах вдома. Прийшлося навіть обмолочувати ціпом житні снопи в стодолі, очищати зерно млиночком, набирати його в мішки, запрягати коника, який був у нас на той час, класти мішки на воза і везти зерно до вітряка – вітряного млина, щоб змолоти його на муку.

В цей час мій батько перебував в Німеччині, а вірніше, його з Німеччини перевезли в Норвегію, де він працював разом з іншими симонівцями на будівництві доріг.

В сім’ї була працездатною лише мати, непрацездатні – дід без лівої руки, старенька бабуся, малолітні брат і сестра.

Носив молоко в молочарню від корови, яку випасав, а мати доїла. Цікаво те, що з випасу в той час в літній час, більше кілометра шляху, приводили корів з випасу для доїння опівдні додому в хлів. Приносив молоко в молочарню і ще й молочар Костянтин Дехтяров, який демобілізувався з військової служби в невеличкому військовому гарнізоні в Симонові і пропонував мені допомогти переганяти молоко сепаратором.

Коли додому прибув батько, в червні 1946 року мене в неповних п’ятнадцять років послали по направленню з культвідділу району на шестимісячні курси при культосвітнього технікуму міста Теребовля Тернопільської області, щоб набути фаху бібліотекаря. В кінці грудня цього ж року я став завідувати Симонівською сільською бібліотекою, а в березні 1951 року мене обрали не сесії Симонівської сільської Ради.

Як стало потім відомо, в місті Молотовську Архангельської області на стапелі корабельного заводу закінчувалося будівництво ескадреного міноносця і потрібні були військово – морські кадри, в той час мене Гощанський райвійськкомат направляє на військову службу.

Спочатку попав у військовий загін, що в місті Сартовила Карело – фінської АРСР, де вчився військової справи вісім місяців, а закінчивши навчання, перевезли мене і ще багатьох моряків вже в місто Сєвєроморськ Мурманської області, де у Кольській затоці біля пірса мене чекав ескадрений міноносець «Острожний» і я в ньому провів свої молоді чотири роки на службі в мореплаванні в Баранцевому та Білому морях по спеціальності – стерновий.

Після демобілізації в грудні 1955 року прибув до дому в Симонів і став працювати в місцевому колгоспі на посадах: комірника, помічника бригадира, обліковця на фермі, обліковця бригади, а в вересні 1966 року обраний секретарем Симонівської сільської ради. Заочно закінчив середню школу.

У серпні 1979 року перейшов на роботу в колгосп. Працював на посаді бухгалтера, а з вересня 1990 року на посаді завгоспа до виходу на пенсію в березні 1992 року.