В 1861 році помер Т.Г,Шевченко і в цьому ж році була відмінена панщина на території  Російської імперії. В Шевченковому «Кобзарі» в пам’ять про цю панщину залишився вірш «Сон». Нагадаю перший куплет вірша:

 На панщині пшеницю жала,

Втомилася, не спочивать пішла в снопи

 Пошкандибала Івана-сина годувать…

    І ось в 1950 році совітами в Західних областях  звершилася суцільна колективізація, селяни Західних областей стали працювати в колгоспах. У селах ще протягом кількох років в середу, тобто в буденний день, по традиції, в хутірських садибах відбувалися весілля.

В той час я чув розмови сільських газд, що колгоспна система господарювання – це та сама панщина як і при царському режимі.

 Отже однієї середи в Симонові провадили своє одруження молодята: Володимир Захарович  Пивовар і Люся Олексіївна Івчик. На подвір’ї  молодої заграли сільські музиканти, а неподалік на колгоспному полі жали серпами молоді дівчата. Зачувши веселі ритми музик вони залишили жатву і пішли на весілля. Жали босі, бо не було робочого взуття, бо мали  лише святочне, щоб піти до церкви.

Перефразовуючи вірш Тараса Шевченка, виникли тоді короткі строкі віршика:

На панщині пшеницю жали,

      Втомилися; не спочивать, пішли

   босі на весілля танцювать.

Ось така історична подія відбулася на спогад колгоспної системи господарювання.