Давно призабулося збирання зернових культур жнивної пори в колгоспах. Кропітка це була праця. В 1950-х роках, коли завершилася суцільна колективізація в Симонові, ще на протязі декількох років пшеницю та жито жали серпами, в’язали в снопи при допомозі так званої цурки. Ці ручні знаряддя праці на жнивах переважали поряд із застосуванням збирання кінними жниварками - четверокрилами. А називалися так тому, що коли жниварка рухалася, стебла рослин зрізалися і падали на площадку агрегата то ці четверо крил своїми зубами скидали з площадки почергово зрізані рослини на землю, щоб потім їх жінки в’язали в снопи.

      Та це була первісна праця в отриманні янтарного пшеничного зерна для виготовлення муки вищого ґатунку та житнього зерна для виготовлення муки і випічки чорного, як тоді говорили хліба, людської житниці, символом якої воно являлось, це жито!

       Але мова піде про назву заголовка розповіді, адже вся праця збирання завершувалася у в’язанні стебел зернових культур у снопи, складання їх у полукіпки, які нараховували по 30 снопів. Після скошування ярих культур ячменю, вівса, проса, гречки косарями, також жінки в’язали снопи з покосів і всі ці снопи потім звозилися підводами на колгоспні токи та складалися у великі скирти і першим агрегатом обмолоту була молотарка, яка працювала при допомозі паровика, що опалювався за допомогою соломи. Цим паровиком опікувався і обслуговував його в Симонівському колгоспі Іван Федчук, прозваний «Ладикою». До слова, Іван обслуговував паровика спочатку в пана Задемського, коли цей пан орендував землю як в селі була польська влада.

Згодом цю професію опанував його син Хома Федчук.

        І ось на заміну паровика в 1954 році тягловою силою молотарки прийшов дизельний агрегат. Зараз важко повірити, що цей агрегат запускався в дію невеличкою болванкою, яку в горні колгоспної кузні накалював дизельник і бігцем її доставляв на тік, втикав у спеціальний отвір дизеля, а потім вкраплювалося на болванку пальне, яке запалювалося і заводився двигун дизеля в дію.

        Як згадував дизеліст Володимир Логвинович Колінчук, для пришвидшення доставки гарячої болванки з кузні до току знадобилося брати з конюшні коня, сідати на нього і вскач кінь таким чином за лічені секунди був біля молотарки.

       А вже в 1960-і роки збирання зернових культур поступово розпочали зернові комбайни. Спочатку причіпні, яких буксирували трактори, а потім самохідні, останні з яких до тепер заводять в дію при допомозі акумуляторів.

       Ось такий етап в сільському господарстві пройшов від серпа і коси, від паровика до сучасного зернового комбайна. І не можливо не згадати, що часто тракторні двигуни заводилися в дію при допомозі шнура, автомобільні двигуни – за допомогою ручної корби.

      Згаданий Володимир ще встиг обслуговувати тридцяти кіловатну електростанцію при допомозі дизеля, якого він запускав у дію вже без нагрівання болванки. Ця електростанція освітлювала оселі колгоспників до дванадцятої години вечора, а згодом освітлення перейшло від державної мережі електроенергії, а Колінчук пересів на трактор для обробітку землі.

Євстахій Євдокимович Жовнір

31 травня 2017 року, село Симонів