На початку тридцятих років двадцятого сторіччя в селах Волині почали виникати «Просвіти». Такий осередок був створений і в селі Симонів Гощанського району, де під керівництвом псаломщика Свято – Дмитрівської церкви Терентія Жовніра організувався хор.

   У будинку «Просвіти» був обладнаний зал зі сценою, де часто виступали з концертами учасники хору, виконувались українські народні пісні. Цей хор був запрошений виступити і в місті Рівному.

   Багато учасників хору брали участь в аматорському драматичному гуртку, яким керував Мельничук Сень Миронович 1901 року народження. Вистави цього колективу йшли на сценах і в сусідніх селах, зокрема в селі Томахів. Як згадували старожили, комедійні ролі в п’єсах завжди діставалися Борису Подобайлу та Пилипу Ярощуку. Одинадцять ролей зіграла в п’єсах Марія Ісаківна Дацюк (прізвище після шлюбу – Гупалюк).

   Щира вдячність нашим освітянам, які у важкі часи польської окупації несли до людей українське слово, українську пісню, український дух.

   На світлині тридцятих років з ліва на право:

   1 ряд: Андрій Матвійович Супрунець, Василь Йосипович  Скоцик, Степан Кіндратович Божок, Михайло Григорович Цимбалюк, Семен Сидорович Момотюк, Іван Гордійович Цимбалюк, Данило Терентійович Цимбалюк, Євдоким Хомич Жовнір.

   2 ряд: Сень Миронович Мельничук – керівник драмгуртка, Ярина Марківна Ярощук, Павло Федорович Прокопчук, Ганна Терентіївна Цимбалюк, Михайло Кіндратович Рокунець, Марія Ісаківна  Дацюк, Феодосія  Федотівна Божок, Марія Кононівна Винокур, Олександра Володимирівна Прокопчук, Ганна Гнатівна Ярощук.

   3 ряд: Андрій Кононович Винокур, Ганна Терентіївна Чумак, Ганна Назарівна Яремчук, Віра Володимирівна Гупалюк, Ольга Омелянівна Мельник, Єва Йосипівна Скоцик, Ганна Назарівна Скоцик, Галина Мусіївна  Божок, Єва Ничипорівна Устимець, Настя Яківна Винокур, Надія Зосимівна Божок, Ілля Григорович Цимбалюк.

   4 ряд: Матвій Маркович Лакей, Таїса Жовнір, псаломщик Терентій Архипович Жовнір, отець Іоан (Очеретянко), дружина отця Іоана – Марія Очеретянко, Савелій Тимофійович Лакей, син отця Іоана Микола Очеретянко, Харитон Федорович Цимбалюк.

   5 ряд: Марія Павлівна Божок, Андрій Григорович Овчар,Ярина Степанівна Цимбалюк, Демид Кіндратович Лакей, Ганна Данилівна Ковальчук, Марія Омелянівна Мельник, Сава Євдокимович Друзюк, Яків Олександрович Носик, Уляна Степанівна Лук’янець.

   6 ряд: Іван Матвійович Лакей, Петро Степанович Жовнір, Єва Гнатівна Мельник, Марина Прокопівна Лукащук, Василь Федорович Прокопчук, Віра Савелівна Скоцик, Ганна Федосіївна Скоцик, Катерина Якимівна Гаврилюк,Текля Кіндратівна Лакей.

   7 ряд: Уліян Пилипович Яремчук, Василь Данилович Ковальчук, Іван Терентійович Жовнір, Петро Дем’янович Прокопчук,.

   Церковні пісне співи у Свято – Дмитрівській церкві у виконанні хору звучали українською мовою. Навіть  польські урядовці не перешкоджали в цьому і лише після встановлення  радянської влади церковні пісне співи українською мовою перестали звучать. В живих на цю пору залишилася лише одна жінка – Ярощук Ярина Марківна, з чоловіків не залишилося жодного.

   Доля цих людей складалася по різному: Семен Момотюк, Іван Цимбалюк, Павло Прокопчук, Ілля Цимбалюк, Петро Жовнір, Василь Ковальчук громили фашистів у складі Червоної армії, повернулися додому з пораненнями, Данило Цимбалюк та Михайло Рокуець загинули на фронтах Другої Світової війни і поховані на чужинських землях Європи. Михайло Цимбалюк помер від поранення під час звільнення села від німців у січні 1944 року.

   Під час панування сталінського режиму були репресовані Савелій Лакей, Харитон Цимбалюк, Уліян Яремчук, Петро Прокопчук, Іван Лакей, Сень Мельничук.

  Воюючи в Українській повстанській армії загинув Андрій Винокур. В церкві 7 січня 1944 року есесівцями був схоплений, а затим розстріляний у Рівному Матвій Лакей. Андрій Супрунець вбитий у своєму будинку при загадкових обставинах. Степан Божок, Василь Скоцик, Євдоким Жовнір скуштували лиха в концтаборах  у Німеччині, Норвегії.

   А ось псаломщик Терентій Жовнір в1940 році встиг попрацювати в колгоспі бухгалтером. Згодом був висвячений на священника, став настоятелем села Мнишина, а потім – в селі Головниця Корецького району. Після його смерті був похоронений на кладовищі в місті Рівне.

   Щодо «Просвти» то туди розпочалися проникнення комуністичних ідей і польська влада припинила її існування. Будинок був розібраний.