Тієї передобідньої пори 1942 року полем в урочищі «Степки» йшли двоє-чоловік і жінка. Степан Соломко і в жіночому одязі переодягнений Андрій Друзюк. Із зволоженої землі поля вже пробивалося зелене руно посіяного ячменю. «Пара» йшла навмисне посівом, щоб привернути увагу управляючого дергоспом, створеного на основі бувшого довоєнного колгоспу названого на честь вождя «всіх народів» Йосипа Сталіна. Німецькі властеліни не по просту створили це сільськогосподарське підприємство нового типу. Німеччині потрібна була сільськогосподарська продукція, адже йшов другий рік війни і рейх вимагав її багато.

    Мета українських повстанців була ліквідувати Зелінського, щоб перешкодити німцям викачувати зерна, м’яса й іншого. І ось це завдання випало на вищезгаданих осіб. Вони вже вислідили коли Зелінський буде виїжджати однокінною так званою «лінійкою». Побачивши двох шкідників, які прогулювались посівом, Зелінський наблизився до них.

      Хльоскаючи нагайкою коня ще здалеку закричав: чого ви йдете посівом?

    Зупинившись обоє чекали наближення управляючого дергоспу. І раптом пролунали три постріли з нагана Андрія Друзюка. Стріляв він влучно. Зелінський похилився і ті приблизилися до нього і звалили його з «лінійки». Обидва сіли на звільнене місце і кінь уже під керуванням віжками взяв напрямок на схід.

    Їздоки опинилися аж у майківському лісі. Звідти й забрали згодом транспортний засіб у дергоспне підприємство. А Соломко і Друзюк залишилися в лісі.

      Про цю подію хтось з сільської управи зателефонував в Гощанську німецьку жандармерію і приїхали з Гощі автомашиною декілька озброєних жандармів та відразу ж до стінки приставили всіх хто працював у цей день в дергоспі, щоб повідомили хто вбив Зелінського, а ні, то всіх постріляють. Цю подію, як стало відомо, бачила жінка і доповіла, що Зелінського вбив Андрій Друзюк. Сім’я Андрія жила в будинку недалеко від агатівського лісу, туди й поїхали жандарми. Вдома нікого не було і цей будинок вони підпалили. Дерев’яна хата під стріхою спалахнула немов свічка.

 А німецькі кулі аж 2 серпня 1943 року настигли Соломка і Друзюка: першого-коли він перепливав річку Горинь, щоб дістатись до села Томахів, другого-в агатівському лісі.