До глибини душі схвилювала мене розповідь у газеті «Сім’я і дім» про те, що жителі  невеличкого села Мовчанова Волинської області мають проблеми після залишеного напризволяще «ядерного космодрому».

      Перед тим як відмовитися від того ядерного статусу, політики довго сперечалися. І слава Богу! Таки наважилися на цей крок. Україна позбулася цього атомного монстра.

    Наприкінці п’ятдесятих років минулого століття в Агатівському лісі поблизу нашого Симонова загуділи потужні військові бульдозери. Почалося будівництво шахтно-пускової ракетної установки. Навіть не всі у нашому селі знають, що в урочищі Безодня й донині зберігається початковий витвір воєнної стратегії. А чому те будівництво припинили-залишається загадкою і донині.

     Та Бог з нею, тією загадкою. Зараз поблизу того об’єкта розташовано табір для школярів. Відпочивають дітки, сил набираються. Прикро, що через будівництво того загадкового об’єкта малюки в п’ятдесяті не мали такого відпочинку. Наші діти та внуки, певно, мають дякувати щасливому випадку. Тай усі жителі навколишніх сіл Гощанського району вочевидь потерпали б від таких проблем, як мовчанівці.

 Тепер же в нашому Агатівському лісі Божа благодать, люди спокійнісінько збирають там гриби, діти милуються природою. В озерці поблизу табору нагулюють жирок сріблясті коропи, відпочивальники катаються на катамаранах.  

 І не віриться, що всього цього могло б не бути, як би…

 Євстахій Євдокимович Жовнір,

с. Симонів,  Гощанського р-ну, Рівненської обл.

1 серпня 2016 рік