На початку липня 1941 року в Симонів прибули німецькі вояки. Гощу перед тим бомбили літаки німців, в село прогуркотіли хрестаті танки. Вже деякі селяни порадувалися: мовляв, це вже наші прийшли, бо з хрестами, на пряжках ременів написи « з нами Бог».

     На другий день встановлювалися німецькі порядки, появилася в Гощі жандармерія. В селі стало неспокійно – багаті газди були незадоволені тим, що в 1940 році сорок чотири бідняцькі сім’ї організували колгосп із назвою імені Сталіна. Отож пішли висловлювання: необхідно знищити ті сім’ї, які явилися зародком колгоспного ладу. Проте до трагедії не дійшло: німецький ляндвірт Крігер висловився в захист бувших колгоспників- при нашій владі також буде сільськогосподарське утворення і там потрібні робочі руки, ось і нехай продовжують працювати колишні колгоспникі й назвали це утворення дергоспом.

     Надалі продовжували працювати свиноферма, молочна і ферма по відгодівлі м’ясних телят. Мої батько і мати продовжували відгодовувати свиней і я бачив коли під’їжджали німці, брали з ферми вгодованого кабана, пострілом з гвинтівки – карабіна вбивали його, клали на автомашину і вивозили для харчування м’ясом своїх солдатів. Українців звали «ду швайне райне», у перекладі на українську мову означає: «ти свиняче рило».

     Так тривало допоки не розграбували дергосп і вбили українські повстанці управителя дергоспу Зелінського, який все віддав німцям з сільськогосподарського утворення.

     Незабаром прийшли другі совєти, як тоді називали нових окупантів України. На базі бувшого німецького дергоспу утворили підсобне господарство і нагнали з Німеччини стадо овець, чабаном став бувший солдат родом з азійської республіки і пам’ятаю: у стаді овець був круторогий баран. Коли до нього наближалися наші хлопці, то цей чабан давав барану команду: «баран – бух!» і той наставляв роги й біг за котримось з хлопців.

     Вже й молочна ферма утворилася з привезених корів Німеччини, конеферма, яка поповнилася кіньми армійської кавалерії, що стала непотрібною на фронті – війна закінчувалася.

     А згодом і владою радянською виникла установка про відродження колгоспу. Проте колгоспники 1940 року вже тоді заявили: в колгосп ми не підемо поки не вступлять в нього ті, що кричали знищити колгоспників, які організували колгосп в 1940 році.

      І кількох бувших газдів вивезли в краї віддалені. А суцільна колективізація в селі була здійснена в січні 1950 року.

Жовнір Євстахій Євдокимович

10 червня 2017 року село Симонів