Вже війна, яка розпочалася з німцями 22 червня 1941 року дійшла і до наших країв. Німецькі літаки бомбили Гощу і 5 липня в Симонові вже були німецькі хрестаті танки. На пряжках ременів у вояків були написи: « З нами Бог».
Немовби й не було Японської війни, про яку не згадують. А вона була, але втаємничена. Ще після капітуляції Німеччини з 8 на 9 травня 1945 року тисячі військових з німецького фронту були перекинуті на японський фронт, і навіть радянський командувач там був утаємничений, оскільки його не називали дійсним прізвищем, а вигаданим.
В місті Лисичанську в шлюбі з шахтарем – пенсіонером проживає моя дочка. В них народилися двоє синів, тобто моїх внуків . Другий народився з вадами дитячого церебрального паралічу. В той час я довідався з пресових повідомлень, що в Сполучених Штатах Америки цю хворобу попереджують ще при вагітності жінки. В нас з цією хворобою ведуть боротьбу нейрохірурги шляхом нейровтручання. Таким нейрохірургом на той час виявився наш земляк симонівець Віталій Іванович Цимбалюк.
1944 рік. Одна за одною приходить в село Симонів похоронка з фронтів Другої Світової війни і травневий підсумок 1945 року – 72 загинувших і безвісти пропавши односельців.
В п’ятдесятих роках двадцятого сторіччя на керівну роботу в колгоспи направляли деяких некомпетентних в сільськогосподарському виробництві людей. Ось такий чоловік розпочав працювати в Симонівському колгоспі.
Про Семена Мироновича Мельничука я чув ще в малолітньому віці, та ще на груповому знімку на фоні ще тодішньої, а пізніше спаленої німцями Свято – Дмитрівської церкви села Симонів його побачив. До слова цей фотознімок і зараз зберігається в Франівській Свято – Духівській церкві Київського Патріархату.
На початку липня 1941 року в Симонів прибули німецькі вояки. Гощу перед тим бомбили літаки німців, в село прогуркотіли хрестаті танки. Вже деякі селяни порадувалися: мовляв, це вже наші прийшли, бо з хрестами, на пряжках ременів написи « з нами Бог».
Давно призабулося збирання зернових культур жнивної пори в колгоспах. Кропітка це була праця. В 1950-х роках, коли завершилася суцільна колективізація в Симонові, ще на протязі декількох років пшеницю та жито жали серпами, в’язали в снопи при допомозі так званої цурки. Ці ручні знаряддя праці на жнивах переважали поряд із застосуванням збирання кінними жниварками - четверокрилами.
